Підзорна груша.                                                                                          

                            Присвячую моєму земляку

                            Володимиру Івановичу Мироненку

Ти пам’ятаєш грушу у райцентрі,

Аптека поруч. Вже її нема.

Нема і груші. Та її не стерти,

У пам’яті зринає недарма.

Ти змайстрував аж до вершка драбину,

Це твій вважався спостережний пункт,

З якого ти дививсь на Україну,

Як хмари в Скороходово ідуть.

Як повертають враз на Матлахове…

Диви, який в них норов непростий.

З тобою хлопці, дружні і бідові,

Яким до неба ще рости й рости.

Ти виростав допитливим грушатком,

А груша вся летіла як стріла.

Планета, як велике коліщатко,

Тобі із неї видна вся була.

Ловив із-під небес радіохвилі

І став радіомайстром чоловим.

Долаючи і кілометри, й милі,

Узорив Талалаївський килим.

Підзорна груша завжди була поруч,

Допомагала погляд добирать,

Ішла тобі на виручку, на поміч,

Навчала аж до зір тобі злітать.

Ми тут стоїм… Де груша, зараз – площа,

Зеркалить Талалаївку твою,

І той же вітер, як тоді, полоще,

По нас обох у світу на краю…

31.12.2015